Підготовка, дорога, провідник і головне питання: навіщо йти в гори взимку, якщо є лижі.
Одразу розставлю крапки над «і». Цей текст – не рекламний обов’язок після прес-туру. Свій «борг Батьківщині» я вже віддав. Нижче – розповідь про те, чим можна займатися в Карпатах узимку, якщо гірськолижні курорти та черги на підйомники не викликають у тебе внутрішнього тремтіння або просто хочеться змінити формат як у моєму випадку.
Це історія про два дні в горах, де сніг не завжди за розкладом, дороги як філософія, а зима перевіряє не лише взуття, а й характер.

Маршрут (класика жанру)
Київ – Ворохта – Нижня Дземброня – Ворохта – Київ
Відрізок Київ – Ворохта ми подолали поїздом. Я нечасто користуюся Укрзалізницею, тож вражень вистачило із запасом. Поїзд сміливо можна назвати гірськолижним експресом тому що 90% пасажирів – лижники та сноубордисти, 10% – люди, які просто хотіли кудись доїхати і явно потрапили не туди.
Практична інформація: як дістатися без квестів
Найкращий варіант – поїзд Київ – Рахів №457Ш.
- виїзд із Києва: 16:00
- прибуття у Ворохту: 09:12
На момент поїздки це був єдиний бюджетний спосіб доїхати без пересадок. Далі все по-карпатськи просто:
- маршрутки з вокзалу
- організований трансфер від турфірм
- або місцеві водії з філософським ставленням до швидкості й підвіски

День перший
Приїзд – кемп – похід у гори – гуцули – нічний спуск – сауна – ночівля
Є дві речі, які гарантовано можуть зіпсувати мені настрій у горах: дощ, дороги.
Узимку обидві проблеми зазвичай вирішує сніг. Він піднімає настрій, маскує ями, робить навіть пекельні дороги візуально терпимими.
Але Карпати – це не курорт «усе включено».
Замість снігу нас зустрів мрячний дощ і мікроавтобус компанії TURE з бадьорим написом «Рафтинг на Черемоші».
Чудово. У грудні. Під дощем.
Поки лижники енергійно вантажилися в маршрутки на Буковель і кидали на нас співчутливо-іронічні погляди, я закидав рюкзак у багажник і міркував:
- зимовий рафтинг?
- весняний скітуринг?
- чи філософський трекінг калюжами?

Корисно знати: навіщо взагалі скітуринг
Спочатку програма була заточена під скі-туринг. Це не «покататися», а пересуватися горами на лижах.
Лижі тут – інструмент, а не мета.
Чим він хороший? Це швидше, ніж пішки. Йти легше, ніж на снігоступах. Відчуття приємніше, ніж грузнути по коліна в мокрому снігу.
Карпатський скітуринг в нашому випадку не альпійська класика, а місцева адаптована версія. Але суть одна – узимку в гори можна і треба йти, якщо робити це з головою.

Дорога в Дземброню: романтика з амортизаторами
Від Ворохти до бази – близько 40 км.
Найвеселіші були останні 10 км після повороту на Нижню Дземброню. Там асфальт закінчується остаточно і починаються яма на ямі, мальовничий Чорний Черемош, гуцульські села, відчуття, що ти їдеш не в кемп, а як мінімум в минуле століття.
Кажуть, тут планують дорогу в Румунію та місцевий прикордонний перехід. Не знаю, але поки що про світле майбутнє нагадують лише новенькі ліхтарні стовпи, які стоять серед цієї краси, мов арт-об’єкти. Думаю, в 2026-му все на тому ж етапі.
І хочу зауважити, що це непогано, як звучить.
Саме за цією глушиною сюди їдуть романтики, фотографи, люди з пригодницьким свербінням. І врешті решт ті, кому Буковель став здаватись надто передбачуваний.
Хребет, скелі, гуцули й ніч, яка запам’ятовується краще за захід сонця

Маршрут першого дня
Кемп «Білий Слон» → хребет Кринта → Скупова (1583 м) → Угорські скелі (≈1250 м) → село Зелене → «Білий Слон».
Близько 15 км пішки плюс трансфер до точки старту. А щоб день не здавався надто правильним – візит у гуцульську садибу. Тут живуть майже відлюдники з присілка Зеленого і знають про гори більше, ніж будь-який погодний застосунок.
Дощ нарешті відступив. Сніг ще не пішов. Тож стартуємо пішки, близько 11 ранку. Нас семеро: для когось зимові походи – рутина, для когось (як для мене) – перший серйозний вихід у гори взимку. Гірськолижний досвід, як з’ясувалося, в цій грі не зараховується.

Команда і наш чотирилапий інструктор
З нами двоє інструкторів і їхній пухнастий співучасник – маламут Джамбо.
Порода з Аляски: тягали упряжки, охороняли людей від білих ведмедів (за легендою, собака відволікає звіра, а люди… встигають піти). У Карпатах ведмеді теж водяться – тож Джамбо тут за спеціальністю.
Підйом: Кринта – Скупова
Підйом не з найважчих. Стежку тут називають «хресною дорогою» – обабіч стоять хрести. У гарну погоду звідси видно Чорногірський хребет. Навіть за неідеальних умов краєвиди саме ті, за які Карпати люблять без пояснень.
Маршрут середньої складності – ідеальний для новачків та всіх, хто просто любить гори. Джамбо час від часу виривається вперед, озирається і дивиться на нас поблажливо, ніби питає: «Ну що, допомогти?»
Допомога знадобилася швидко і Джамбо взяв Настю, кореспондентку ICTV, на буксир. Найкращий мотиваційний тренер цього дня.

Привал і полонина
Десь посередині – привал біля покинутої колиби з панорамою, яку хочеться скласти в рюкзак і забрати додому. Джамбо знову в центрі уваги, темп підйому тримається бадьорий.
Виходимо на полонину (приблизно 1200 м). Попереду маячить вершина (1500 м), але ми звертаємо до маловідомої природної родзинки Карпат – Угорських скель.

Угорські скелі
Кілька пласких, дуже фотогенічних скель посеред старого ялинового лісу. Влітку сюди залазять, узимку – слизько: виступи вкриті мохом. Кілька спроб провалюємо й переходимо до перевіреної тактики – фотосесії.
Сюжетів навколо море, але сонце чекати не буде. Ризикувати темрявою не хочеться – повертаємося до групи.
Хребтом – до гуцулів
Знову вгору і далі хребтом. Близько 15:00 вже помітно сутеніє. Ідеальний захід сонця проходить повз – хмари щільно окупували небо. Зате ловимо останні промені на чорногірських вершинах і виходимо на стежку, що веде до гуцулів.

Гуцули: тепло, байки і джинджировка
Гуцули – невеликий народ, зі своїм почуттям гумору та звичками, колись витіснений у гори. Вижили вони чудово і зараз варять бринзу, «читають» погоду за нутрощами щойно випатраної свині (так, це не метафора), роблять запаси ягід та грибів, а від усіх хвороб рятуються джинджировкою – настоянкою на корені «джинджер». Гірка, але справжня і взимку дуже доречна.
Я був певен: після обіду, 50 грамів настоянки, тепла і походових байок – це і є пік задоволення. Помилявся. Все тільки починалось.

Нічний спуск
Поки обговорювали рецепти та прикмети, стемніло й похолодало. Попереду – кілька годин спуску в повній темряві: налобні ліхтарі плюс зорі.
Карпатське нічне небо відрізняється від київського приблизно так само, як міський ставок від океану. Тисячі зірок, які в місті ховає світло ліхтарів, тут нависають просто над головою. Йдеш і ловиш себе на думці, що заради цього моменту все й затівалося.
Фінал дня: сауна і правильна втома
Справжнє задоволення прийшло в сауні. Саме там остаточно розумієш, навіщо йшов у цей похід. Не лише заради панорам і зірок, а заради адреналіну, втоми й пам’яті, коли згадуєш кожну прожиту годину, дивлячись на чорні потоки Чорний Черемош на тлі таких самих темних схилів.
Навіть після нескладного маршруту повертаються здоровий сон і вовчий апетит. Перестаєш помічати спартанські умови хостелу й далеких френдів, які в цей час лайкають твої карпатські фото з теплих квартир.
Висновок простий: відсутність снігу – не завжди мінус, особливо для новачків.
Але… наступного дня ми відчули різницю.
Ми хотіли зиму – і ми її отримали.

День другий
Зима прийшла, гори відповіли взаємністю – час додому
Не знаю, хто радів свіжому снігу більше – ми чи пес Джамбо.
На жаль, я не можу показати всі 125 кадрів з його участю, але повір: навіть одного фото достатньо, щоб зрозуміти – собака була щаслива. Абсолютно. Беззастережно. По-маламутськи.
Схоже, Карпатам ми теж зайшли. А Карпати – нам. Бо другого дня ми прокинулися справжньою зимою. Не календарною, а тією самою – правильною.
Сніг перетворив околиці на листівку. Точніше – на цілу серію листівок.
Уздовж Чорного Черемоша можна було б гуляти хоч увесь день: переходити підвісними містками, дивитися, як над водою клубочиться пара, ловити поглядом панорами гір і дахи гуцульських садиб.
От чесно, якби не плани, то зависнув би тут без маршруту й мети. Потісм ми ще кілька разів відпочивали в цьому кемпі і досі згадуємо ті дні.

Ранковий вихід і вершина «над кемпом»
Програма другого дня максимально гуманна: ранній вихід з бази і підйом на вершину, яку буквально підпирає кемп «Білий Слон».
Сонце поводилося, як примхлива дитина – то вигляне, то сховається, то знову заманить вище.
На вершині стало зрозуміло – це була пастка.
Снігові потоки з Чорногірського хребта буквально полетіли в наш бік і вже за кілька хвилин ми опинилися всередині зими.

Ідеальні Карпати
Було усе, як ми любимо:
- ялинові лапи, зліплені снігом
- хуртовина
- сонце крізь хмари
- легкий мороз, який бадьорить, а не карає
Якби не поїзд, що відходив назад приблизно о 13:52, ми б спокійно затрималися на вершині ще на пару годин – дочекатися «того самого» світла й остаточно попрощатися з реальністю.

Гори не відпускають
Дивлячись на темні силуети гір ввечері, я тоді ще не знав, що за два тижні знову буду тут.
Гори так працюють.
Вони не прощаються – вони роблять паузу.
До зустрічі вже на Новий рік.
Корисна інформація
База для зимових походів: кемп «Білий Слон»
- сильні, відповідальні інструктори
- продумані маршрути
- помірний комфорт: котеджі або бунгало,
- бонусом – краєвиди вздовж Чорного Черемоша які просяться на світлину
Харчування:
- можна довірити місцевим кухарям
- можна готувати самостійно на спільній кухні
- вечір – у камінному залі: тріск дров, чай, байки й тихе «ну це було круто».

Де шукати житло і як не зіпсувати похід ще до старту
Є момент, про який не можна мовчати. Тому що житло в Карпатах – тема тонка, майже філософська.
Готелі, хостели, котеджі й будь-які ночівлі я наполегливо рекомендую шукати через Booking.com-Карпати.
Чому так категорично? Бо на «місцевих сайтах», у сумнівних Facebook-групах і за оголошеннями типу «дзвони, домовимось» досі водиться чимало нездорової фауни.
Бізнес-модель в таких людей проста і не елегантна як карпатська стріха:
взяти передплату → зникнути → залишити тебе сам-на-сам із горами, снігом і філософським питанням «де я звернув не туди».
Букінг у цьому сенсі нудний, зате надійний:
- реальні відгуки
- зрозумілі умови
- захист платежів
- шанс вирішити проблему, якщо щось піде не так, а не шукати господаря по слідах у снігу
Так, іноді на місці можна домовитися дешевше.
Але взимку, після походу, з утомленими ногами й рюкзаком – експерименти з житлом хочеться залишити комусь іншому.
Мій принцип простий: у горах – хай буде контрольований екстрим, а з ночівлею – без сюрпризів.
Короткі висновки
Зимовий похід у Карпатах – це не про героїзм і «випробування на міцність». Це про правильну дозу пригод. Навіть нескладний маршрут дає більше емоцій, ніж день на курорті: тиша, гори, сніг (або його відсутність), нічні спуски й відчуття прожитого дня, а не просто того що пройшов без спогадів.
І ще хочу зауважити: Карпати вміють дякувати. Якщо ставитися до гір з повагою, готуватися з головою і не шукати пригод там, де потрібен здоровий глузд, вони обов’язково відповідають – погодою, краєвидами й бажанням повернутися. Перевірено.
🔗 Корисні посилання
- Житло: Booking.com – зручно, безпечно, великий вибір
- Авіаквитки: Aviasales – більше 10 років купую тільки тут
- Страховка: Hotline Finance – зручно і швидко
Більше про подорожі Україною:
- Топ-5 ідей для подорожі по Україні на вихідні
- Львів з висоти: Топ-10 оглядових майданчиків міста
- Як організувати розумний бюджетний гірськолижний відпочинок в Буковелі?
- Де зупинитися в Києві на кілька днів: найкращі райони + особистий досвід